Лише виконання вимог Майдану дасть змогу перемогти Росію.
Колишній народний депутат Володимир Філенко дав інтерв'ю журналу Корреспондент.
Один з організаторів практично всіх протестних рухів в Україні за останні 23 роки Володимир Філенко розповів про спадкоємність майданів, їх помилки і успіхи, а також про те, коли закінчиться війна.
- У чому основна схожість та відмінності помаранчевого і Євромайдану?
- До Майдану 2004 ми йшли з 1991-го року. Якщо пам'ятаєте, парламентська опозиція першого скликання, Народна Рада, придумала собі такий лозунг – незалежна і демократична Україна. У 1991-му незалежну Україну ми отримали, а демократичну – ні. До помаранчевого майдану ми йшли довгих 13 років через акції "Вставай, Україно", "Україна без Кучми", через Комітет національного порятунку, сутички і побиття на Банковій і т. д.
У підсумку помаранчевий Майдан дав нам шанс отримати Україну демократичну, а не тільки незалежну. Що було далі – всі знають. Але можу з упевненістю стверджувати: обидва Майдани перемогли. Це перша і головна схожість між ними. Перемогли тому, що основними їх учасниками були не політики, а народ України, переважно середній клас.
- Чому обидві останні революції називають майданами?
- Взагалі-то слово майдан має тюркське походження. Але у нас з тюрками і татарами, як відомо, спільна історія, ось і це ми у них запозичили. Взагалі майдан – це явище, причому, не тільки новітньої історії України, а й світової історії. Це поняття з'явилося ще задовго до помаранчевої революції. І я щасливий, що був одним з тих, хто зумів повернути в Україну майдан як явище.
Свою роль тут зіграло, напевно, те, що і Тарас Стецьків, і Роман Безсмертний [польові командири майдану, як і Володимир Філенко] були істориками. Ми з ними розуміли роль майдану як прямої демократії в житті українського народу: коли народ незадоволений діями влади, він виходить на вулицю і захищає свої права. Так сталося і в Україні.
- Порівняйте, як проходила мобілізація людей в 2004 і в 2013 роках.
- Майдан 2004 року готувався півтора року. Підготовка проходила через наявні партійні та громадські структури. І, повірте, це була дуже копітка робота – були графіки, плани. Через рік після помаранчевого Майдану ми розсекретили всі документи і передали їх в Музей історії помаранчевої революції. Ви можете з ними ознайомитися і самі переконатися.
Пам'ятаючи невдачу акції Україна без Кучми і жорстокий розгін демонстрантів під Адміністрацією президента, ми розуміли, що, в першу чергу, потрібно позбавити людей страху. Тому починали з невеликих акцій, які поступово переросли в численніші. Пік цих акцій ми планували на другий тур президентської кампанії – 21 листопада 2004 року, коли у вирішальному бою мали зійтися [Віктор] Янукович і [Віктор] Ющенко. Спонтанного зібрання не було – це були чітко сплановані акції. Можливо, саме тому, що все це готувалося довго і системно, на помаранчевому Майдані ніхто не загинув.
Так, ми дуже пишаємося цим. У нас були передбачені різні варіанти поведінки на різні дії влади. Ми на кожну акцію писали варіанти А і Б. Іноді ще й В. Часом доводилося скасовувати заплановані акції, в яких прогнозувалася участь до 250 тисяч людей. Навіть незважаючи на те, що ми мали матеріальні витрати. Але людські життя коштували дорожче.
- А на другому Майдані можна було уникнути цих жертв?
- Якби другий Майдан готувався задовго і систематично, а не був спонтанним, то, можливо, жертв вдалося б уникнути, ну, або вони були б мінімальні. Але, як відомо, історія не має умовного способу. Та й проходили вони за різних президентів, що теж варто враховувати...
- Як поводилися правоохоронні органи тоді і зараз? Наскільки посилилися їхні методи? І чому гасло "міліція з народом" на Євромайдані не діяло?
- Моральну перемогу над Януковичем Ющенко отримав ще 4 липня на Співочому полі [під час висунення його кандидатом у президенти]. Саме ця акція показала, що за Ющенка підтримка народу. Тоді правоохоронні органи ще працювали на владу, але значна їх частина вже співпрацювала з командою Ющенка.
Під час цього Майдану, на жаль, перехід правоохоронців на бік народу не став масовим явищем. До слова, генерал Кіхтенко, який зараз керує Донецькою областю, під час того Майдану зайняв однозначну позицію – бути з народом.
Загрози існували величезні. Наприклад, 27 листопада, сьомий день революції, був піком за кількістю людей на всіх площах (Михайлівська, Софійська площі, Хрещатик, Бесарабка, площа перед ЦВК) – за оцінками незалежних експертів, на вулиці вийшло близько 1,5 млн людей. У нас запитували: чого ви не берете владу, вона ж у вас під ногами валяється ?! Ми відповідали, що не хочемо діяти силою, не хочемо людських жертв. Не секрет, що деякі гарячі голови нас закликали штурмувати Адміністрацію президента, урядові будівлі. Але ми, польові командири, розуміли, чим це може обернутися для людей і всіма силами намагалися не допустити тяжких наслідків.
Пам'ятаю, як ми [представника штабу Януковича народного депутата Нестора] Шуфрича рятували від розгніваного народу, коли він на броньованому мерседесі в'їхав у натовп. Ми з помічниками добігли до ЦВК, де це відбувалося, слідом наспів [народний депутат Євген] Червоненко... Загалом, ми його буквально на руках звідти винесли. Якщо натовп розірвав би Шуфрича, невідомо, чим би закінчився цей Майдан.
- Помаранчевий майдан починався як політичне явище (не допустити до влади Віктора Януковича). Як так вийшло, що він переріс в громадський протест?
- Мені здається, народ розумів і відчував, до чого міг привести режим Януковича, і, власне, потім ми переконалися, що страхи були не безпідставні. Якщо хочете, вже тоді, в 2004 році, Майдан був моментом цивілізаційного вибору між тим, щоб іти в Росію чи в Європу. Ющенко і його команда уособлювали європейський вектор. До слова, в цьому ще одна схожість Майданів. Але якщо на першому люди ще не дуже це розуміли, це було другорядне питання, то на другому він уже став ключовим. Як ви пам'ятаєте, цьому сприяло непідписання Януковичем Угоди про асоціацію з ЄС.
- Чи можемо ми говорити про те, що кожен наступний Майдан – продовження попереднього? Чи вони не пов'язані між собою?
- Однозначно пов'язані! Я б ще глибше сказав: Майдани – це продовження боротьби за українську незалежність. Якщо говорити про новітню історію України, то вони були продовженням революції на граніті. Якщо говорити про більш далеку історію, то це продовження Гетьманщини, козацтва. Тільки в 20 столітті у нас було п'ять спроб відновити незалежну Україну – УНР, ЗУНР, Карпатська Україна, Акт відновлення незалежності України 1941-го року і Акт проголошення незалежності 1991 року.
Це все набагато глибше. Якщо хочете – еволюція визвольного руху. Я мав щастя бути серед тих, хто проголосив українську державу в 1991 році. І потім я і мої колеги багато разів говорили, які ми щасливі, що цього разу ми здобули незалежність без жертв і без єдиної пролитої краплі крові. Але виявилося, що це не так. Насправді, боротьба за незалежність (маю на увазі збройну боротьбу) була відкладена в часі. Від імперії так просто не відходять.
- Ми багато чуємо про зовнішнє втручання і в справи України, і в Євромайдан. Те ж саме говорилося і під час помаранчевої революції. Наскільки великий вплив на ці події ззовні?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Співак "ДНР" втратив свій титул
- Я хочу сказати, що немає таких грошей, таких спецструктур, які могли б на рівному місці організувати такий рух, який був на двох Майданах. Все, що говорять, потрібно ділити на сто. Якщо і були якісь закордонні консультанти, то я їх не бачив. Розмови про ЦРУ, про американських агентів, політологів, які приїжджали і щось робили (принаймні на помаранчевому Майдані) – такого не було. Я не виключаю слід [опального російського олігарха Бориса] Березовського, якого я в житті не бачив. Але якщо це й було, то настільки дрібне порівняно з тим, який реально внесок зробив український народ. Без героїзму українців нічого б цього не було, повірте.
- Є те, що хотілося б змінити?
- Коли починався Євромайдан, ми з колегами, які організовували попередній, намагалися щось радити. Але нам казали: "Хлопці, відійдіть убік, ви на своєму Майдані вже проспівали, протанцювали, в результаті він нічим не закінчився. А ми зробимо краще".
Насправді, помаранчевий Майдан, яким би він не був, закінчився, як я вже говорив, без єдиної жертви, без єдиного побитого авто. І знаєте, його ціна без крові – це одна ціна. А ціна Євромайдану, на якому загинули люди, - зовсім інша.
Я веду до того, що політики, державні діячі, українська влада повинні зробити висновки як з помилок першого Майдану, так і з Євромайдану і втілили в життя вимоги людей. Тепер вони точно не мають права програти ті завоювання, які були отримані такою високою ціною.
- Згідно з законами політичного жанру, коли варто чекати наступного Майдану?
- Відповідь я вже дав. Все залежить від політиків і від виконання ними обіцянок, даних на Майдані.
- Чи могли ви спрогнозувати тоді, після помаранчевих подій, що не мине й 10 років, як люди знову піднімуться на революцію?
- Якщо чесно, я чекав, що другий Майдан виникне десь в 2015-2016 роках. Але люди відреагували на події в країні більш оперативно. Ще тоді, коли до влади прийшов Янукович, я знав, що він нікому не дасть нормально жити, і народний гнів рано чи пізно виллється в протест. Але коли почався Євромайдан, ми всіляко сприяли його проведенню. Іноді нас чули, іноді ні...
- Чи не здається вам, що помилки всіх майданів в тому, що вони занадто персоналізовані? Змінюються прізвища тих, хто при владі, але не процеси.
- Не зовсім так. Якщо гаслом Майдану 2004 року був "Ющенко – наш президент", то Євромайдан не називав прізвищ, він просто казав – "Банду геть". З іншого боку, сама історія персоналізована, людям простіше мислити персоналіями, ніж загальними категоріями.
Але хочу сказати, що Євромайдан дав надзвичайно серйозний шанс в плані осмислення вимог (інтелектуальних, в першу чергу), він породив нових політиків, нових героїв і ми з нетерпінням чекаємо від них ефективних кроків в плані реалізації заявленого на Євромайдані курсу. Якісні зміни відбулися.
Більш того, у політиків Євромайдану є досвід попереднього Майдану (у цьому сенсі, у них краща ситуація, ніж була у нас 10 років тому), який вони можуть переосмислити і уникнути наших помилок. Я невиправний оптиміст. Я вірю, що буде крок вперед, я мрію, щоб він був семимильними. А остаточно Майдан переможе тоді, коли запрацюють реформи. І війну виграємо тоді, коли виконаємо вимоги Майдану.
