Прості поляки вчаться не довіряти інформаційним фейкам і менше звертати увагу на «загрозу бандерівщини».
Інформаційна війна Росії проти України, Євросоюзу та США навчила наших сусідів із заходу бути обережнішими в оцінках польсько-українських стосунків. І якщо на рівні офіційних Києва й Варшави спостерігається певний перехід від "стратегічного партнерства" до прагматичних відносин, то на рівні суспільств спостерігається зменшення кількості як провокацій, так і антиукраїнської істерії. Натомість бачимо інший процес, якого вельми бракувало в українсько-польських стосунках впродовж десятиліть. Поляки чесно намагаються тверезо оцінити те, що відбувається в Україні.
Допомагає в цьому широка присутність в Україні і в зоні АТО зокрема, польських журналістів із видань різного спрямування. Варто зазначити, що сьогодні як помірковано праві, так і ліво-центристські видання є на стороні України, для них путінська агресія є однозначною. Хоча стосунки на навищому рівні як були, так подекуди й залишились неоднозначними. Досить згадати припис медика-прем'єра Єви Копач, котра заявила, що «закриватиме дітей у квартирі, якщо на нас нападуть на вулиці». Йшлося, якщо хто забув, про ймовірну військову допомогу Україні, від якої Польща тоді відмовилася. Тепер же, після візиту прем’єрки 19 січня до Києва, перспективи допомоги були окреслені виразніше.
Представники польського уряду постійно натякають українським колегам, що задля продовження співпраці варто почати реальні реформи, що нічого чекати на те, що Польща даруватиме Україні щось, приміром своє вугілля замість втраченого на Донбасі, при цьому дивуються, що у зовнішньополітичним перемовинах щодо конфлікту на Донбасі Україна звертається до Меркель і Олланда, а не до офіційної Варшави.
Міністр закордонних справ Ґжеґож Схетина навіть дозволив собі порівняння, що говорити про Україну без Польщі це те саме, що без Франції про Алжир, а без Італії про Ефіопію. Міністр мав на меті не образити Україну, а пояснити мовою Заходу, що в українських справах Польща розбирається не гірше Франції у Магрибі. На щастя, в Україні надто багато уваги цій заяві не надали (більше лементу було власне у Польщі), але Копач приїздила в Україну без Схетини, він відвідав Київ вже буквально тиждень тому.
Натомість на суспільному рівні ситуація цілком інша, ніж у владних коридорах. Варто відзначити величезне заангажування польського суспільства у волонтерську допомогу Україні. На Схід щотижня їдуть автівки з гуманітарною допомогою, створено кільканадцять волонтерських груп, в тому числі стараннями української громади у Польщі (як етнічних українців, нащадків депортованих в рамках акції «Вісла», так і тих, хто недавно оселився в країні над Віслою).
Президент Польщі Броніслав Коморовський навіть нагородив трьох активістів державними нагородами за розвиток зв’язків із Україною (хоч, звісно логічніше було би запитати українського президента, чому він цього не зробив – допомога ж передусім стосується України).
Поляки поринули в хитросплетіння української політики, виходять на акції підтримки Надії Савченко, малюють карикатури на Путіна і активно полемізують у соціальних мережах, і вже не лише про втрачені Креси і Волинську різню, а про Маріуполь, життя в окупованому Криму, вихід українських військ з Дебальцева. При цьому усвідомлення того, що інтернет переповнений найнятими Росією тролями, набагато вище, ніж у сусідніх країнах – в тій же Словаччині чи Німеччині. До слова, історик Тімоті Снайдер уважає, що інформаційна війна Кремля у Європі більш небезпечна, ніж в Україні, оскільки українці за рік протистояння навчилися виловлювати інтонації брехні в меседжах родом із Росії. Про поляків можна сказати подібно – в мережі почали ширитися плакати на кшталт «Вижени російського троля з польського інтернету», адміністратори груп в соцмережах швидко їх видаляють. Класичним прикладом є група в "Фейсбуці" "Польсько-українська дружба", яка нараховує наразі 4,5 тис. членів. Поляків у ній на порядок більше, вони активно читають українською і російською (чого у випадку першої практично не було), переймаються тим, що в Україні хтось підпалює храми, розпалюючи внутрішню ворожнечу, полемізують щодо того, наскільки швидко Україна піде шляхом реформ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Катинь: правда, яку складно прийняти росіянам
Ще одним напрямком в осягненні України стало вивчення природи українського Майдану та конфлікту на Донбасі. Щораз менше публіцистів намагаються знайти в червоно-чорних прапорах та портретах Бандери на Майдані антипольський слід. Фото, на яких майданівці несуть, відзначаючи річницю перемоги, польські, білоруські прапори у поєднанні з українськими синьо-жовтими і червоно-чорними збирають щораз менше злосливих коментарів. Ба більше, католицька газета "Тиґоднік повшехни" виділила шпальту для пояснення "нового сенсу старих барв", а публіцист Войцех Муха написав книгу "Кров і земля. Про українську революцію", котра безпосередньо пояснює походження червоно-чорного прапора як "України, що бореться".
Змінилася риторика правих авторів, які ще після Майдану займали досить радикальну позицію; тепер же, після тисяч жертв на Сході і гігантської самопожертви українців вони почали щораз більше наголошувати на тому, що Україна воює і за Польщу також. Тому практично непоміченим для Польщі пройшло вшануванння Верховною Радою 5 березня річниці загибелі Романа Шухевича як раз напередодні візиту до Польщи глави РНБО Олександра Турчинова. Постать Шухевича, як і інших героїв УПА, у Польщі викликає великі контроверсії, і росіяни не полишають спроб час від часу штурхати поляків в старі історичні травми. Згадаймо хоча б натхненний спіч голови МЗС РФ Сергія Лаврова до польського журналіста зі страшилками про українських націоналіств на підсумковій прес-конференції.
Але зараз подібні спроби не мають жодних перспектив. Як українці, так і поляки давно переросли ролі, прописані для них в Кремлі.
