Янукович, Пшонка і Захарченко - відпрацьований матеріал для Москви.
Перебуває в міжнародному розшуку Микола Азаров офіційно сплив у Москві, де представив свою книгу і дав прес-конференцію за кремлівським лібрето. За російське гостинність екс-прем'єру запропонували виконати почесну місію - оприлюднити путінське бачення вирішення ситуації на Україні.
Азаров - єдиний з високопоставлених втікачів, які переїхали в Росію, який ще не був використаний кремлівськими пропагандистами для роз'яснення події на Україні рік тому в рамках кампанії «Розповідь очевидця». Його немов берегли для сиквела, оскільки екс-президент Віктор Янукович, якого періодично являли публіці, і колишні силовики Віктор Пшонка та Віталій Захарченко - вже повністю відпрацьований матеріал. Не випадково Азаров відмежувався від свого колишнього патрона, заявивши, що не спілкувався з ним після втечі з Києва, і оцінює його як слабкого президента, піддався загрозам Джозефа Байдена.
Екс-прем'єра підняли з дна зовсім не для того, щоб повідати свіжоспечені кремлівським агітпропом «подробиці» події на Україні рік тому, хоча без них все ж не обійшлося. Чого тільки варта розповідь новоявленого літератора про те, що за інформацією СБУ ще влітку 2013 року на заході країни діяли тренувальні табори бойовиків, на території яких були тортурні. Та й обставини виїзду з Києва всіх колишніх представників влади, за версією Азарова, були однакові - виключно в обстреливаемых автомобілях.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ні Україна, ні Росія не переможуть у війні - Deutsche Welle
Мета виходу в люди Азарова полягала в тому, щоб озвучити ключові тези путінського сценарію завершення битви за Україну. І мова не лише про вже знайомої пісні про необхідність проведення конституційної реформи та обов'язкової федералізації. Головний посил в іншому - в тому, що за планом Путіна долю західного сусіда повинні вирішувати три країни - Росія, Німеччина і США. А привернута Азаровим за вуха аналогія з Потсдамської конференцією дає можливість оцінити очікувані результати такого рішення.
Про те, що ні нормандський, ні женевський формат переговорів Володимира Путіна не влаштовують, стало зрозуміло вже давно. Та й мінський формат вже фактично відкинутий, як стала непотрібною ширма. Україна за столом переговорів Росії не потрібна, її в Кремлі взагалі воліють не бачити в якості незалежної держави і повноправного гравця на міжнародній арені. Путін відводить нашій країні роль спірної території, від якої він готовий або довго відкушувати по частинах, або поділитися шматком з обуреної його нахабством Європою і США. Ніяких інших варіантів він не розглядає.
Щоб це усвідомили в Брюсселі і Вашингтоні, господар Кремля свідомо пішов на ескалацію ситуації на Донбасі. Хоча спроби наступу бойовиків упереміш з російськими військовими по всій лінії зіткнення не принесли очікуваних результатів, Путін чітко дав зрозуміти, що відступати не має наміру, а компроміс можливий тільки на його умовах. За минулий рік він навчився грати на нерішучості ЄС у застосуванні санкційного батога і обережності США в плані надання Києву озброєння. На чергові попередження про посилення санкцій у Москві реагують в стилістиці «а нам все одно» і видачею російському споживачеві подвоєною порції міфу про змову світової закуліси проти Росії. А на можливу військову допомогу Україні з боку країн НАТО - нагадуванням про наявність у своєму арсеналі ядерної зброї і активізацією російської військової авіації в нейтральному повітряному просторі.
На даний момент Путін відкрив всі карти і назвав свої умови «збереження обличчя». Не випадково це зроблено напередодні візиту до Києва держсекретаря США Джона Керрі, від якого українська влада чекає нових «печеньок» у вигляді фінансової і військової допомоги, і відкривається 6 лютого Мюнхенській конференції з безпеки, де українське питання буде ключовим. Чи зможе збори в Мюнхені знайти дієвий рецепт для врегулювання ситуації на Україні, поки незрозуміло. Але саме від прийнятих у столиці Баварії рішень буде залежати подальший розвиток подій на Донбасі.
Що ж до господаря Кремля, то він чекає запрошення від лідерів ЄС та США для обговорення умов капітуляції України, а не вимог повернути аннексированный Крим і вивести російські війська з окупованої частини Донбасу. Тому стандартні і вже апробовані способи врегулювання воєнних конфліктів в даному випадку не спрацюють. Для стримування Путіна світовим лідерам доведеться винайти нові.
