Що буде далі у конфлікті Росії та України?
Про це пише американське видання "The National Interest".
Хоча зараз Москва, схоже, готова говорити про Україну, важко сказати, чи будуть її умови прийнятними для Сполучених Штатів або - що важливіше - для Києва. Між тим, за словами командувача силами НАТО в Європі генерала Філіпа Бридлава (Philip Breedlove), російські війська можуть захопити південь і схід України за термін від трьох до п'яти днів. Ставки дуже високі, і на цьому тлі нам пора переглянути деякі фундаментальні уявлення про війнах.
Американський гуморист 19 століття Джош Біллінгс (Josh Billings)-сучасник і суперник Марка Твена - писав, що «в біду заводить не відсутність знань, а тверді знання, які просто не відповідають дійсності». На жаль, після двох десятиліть, протягом яких Америка була єдиною наддержавою, багато чого з того, що знають про війну наш президент, наші політики і наші експерти, потрапляє, судячи з усього, якраз в цю категорію. Характерно, що, обговорюючи, як нам реагувати на російську анексію Криму, все в Вашингтоні стверджують в один голос: Америка не буде воювати з Росією. Шкода, але ця впевненість заснована на помилкових передумовах - і це дуже небезпечно.
Багато хто переконаний, що Сполучені Штати, володіючи найбільшою у світі військовою міццю, можуть самі вирішувати, воювати їм чи ні. Після двох великих воєн в Афганістані та Іраку, військових операцій на Балканах і в Лівії і рішення не брати участь у сирійських подіях, американці звикли до думки про те, що ми можемо спокійно обговорювати військові заходи, поки решта чекають нашого рішення, і впевнилися, що кинути виклик нам ніхто не готовий. Однак, хоча Троцький був майже у всьому неправий, політикам варто було б пам'ятати одну його фразу: «Ви можете не цікавитися війною, але тоді війна зацікавиться вами».
Чи Готова Росія прямо атакувати американські війська або інші цілі? Навряд чи: американська армія набагато сильніше російської, і російські офіційні особи це визнають. Тим не менш, хоча президент Росії Володимир Путін правильно розсудив, що Сполучені Штати не будуть воювати у відповідь на його дії, це не означає, що його розрахунки завжди будуть вірними і що він якось не зайде надто далеко. Зрештою, значна частина того, чим він упевнений, насправді теж не відповідає.
Це підводить нас до другої помилковій передумові, що припускає, що ми, Путін, Європейський Союз, новий український уряд і кримське керівництво спільно зможемо контролювати, що відбувається. Між тим її повністю спростовує сумна доля укладеного 21 лютого угоди між українським президентом Віктором Януковичем і його супротивниками (вони ж наступники). З цієї угоди нічого не вийшло - демонстранти на Майдані зажадали негайної відставки Януковича. При цьому США, ЄС і верхівку української опозиції домовленості цілком влаштовували, так і Путін разом з кримською владою, згнітивши серце, з ними змирилися. Янукович втік з Києва і з України з страху перед натовпом, а не перед опозиційними лідерами з політичної еліти.
Анексія Криму обійшлася майже без насильства. На сході і півдні України ситуація виявилася складнішою і може продовжити погіршуватися. Скільки триватиме нинішній відносний спокій? Якщо протести і маніфестації в інших місцях призведуть до нових сплесків насильства, стане Москва втручатися? Що зробить НАТО, якщо слабка українська армія і добровольчі загони нададуть Росії опір? Де пролягає межа між Східною та Західною Україною? Чи готовий російський генштаб зупинити наступ на цієї умовної межі - і змиритися з виникненням на Західній Україні розсадника бойовиків в пакистанському дусі? Чи зважиться Москва атакувати вантажі зброї, за постачання якого виступають багато в Америці чи відреагує іншим способом? Карл фон Клаузевіц одного разу зауважив, що, раз почавшись, війна розвивається за власною логікою, щоразу доводячи справу до крайнощів. До нещастя ми весь час про це забуваємо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Руслана: в Україні тренд непрофесійності
У нас багато говорять про «жорсткі санкції», припускаючи, що драконівські економічні заходи можуть змусити Москву змінити курс - або, принаймні, завдадуть по ній сильний удар, - але не доведуть справу до збройного конфлікту. Цей погляд ґрунтується на ще одній помилковій передумові, відповідно до якої санкції - це альтернатива війні, а не прелюдія до неї. Іран, Ірак, Північна Корея і низка інших країн, дійсно, терпіли санкції, не намагаючись дати їм озброєний відсіч - однак жодна з цих держав не входить в число провідних держав. Востаннє США вводили жорсткі санкції проти такої держави в 1940-1941 роках, обмеживши торгівлю з Японською Імперією, кульмінацією чого стало фактичне нафтове ембарго з забороною на експорт залізо, сталі, міді та інших металів, а також авіаційного палива. Хоча президент Франклін Делано Рузвельт побоювався, що ми спровокуємо Японію, адміністрація в підсумку вирішила, що в Токіо зрозуміють, як нерозумно нападати на Сполучені Штати. Однак японські лідери визнали, що поступатися Вашингтону для них небезпечніше. Яке рішення прийняв би в аналогічній ситуації Путін?
Деякі втішають себе тим, що між 1941 і 2014 роками є одна важлива відмінність - ядерний арсенал США і Росії. Передбачається, що, якщо ядерне стримування запобігло під час холодної війни пряме зіткнення Америки і Радянського Союзу, то вона знову зможе виконати ту ж функцію. Однак чи готові Барак Обама і Володимир Путін застосувати ядерну зброю? Що ще важливіше, вірить кожен з них, що інший може застосувати ядерну зброю у разі неядерної війни за Україну? Якщо хоч хтось із лідерів визнає, що опонент обов'язково відступить, фактор ядерного стримування, що запобігає неядерну війну, може не спрацювати. Точно так само цей фактор може не запобігти ескалації конфлікту. Власне кажучи, Москва вже почала бряжчати ядерною зброєю.
Щоб уникнути війни, відстояти американські національні інтереси і при цьому утримати Росію від розширення втручання на Україні, потрібна буде політика, абсолютно несхожа на ту, яку веде адміністрація Обами. Американським властям необхідно з одного боку, бути рішучими, а з іншого боку, бачити грань між стримуванням і провокацією. Зроблене президентом Бараком Обамою в Європі заяву про те, що «Росії не вдасться утримати від подальшої ескалації з допомогою військової сили», що особливо небезпечно. Воно передбачає відмову від однієї з головних опор американської стратегії в період після Другої світової війни-ідеї про утримуючих від конфлікту американському переважання на кожній стадії потенційної ескалації. У певному сенсі, подібні висловлювання роблять пана Обаму нашим першим президентом, дійсно залишив холодну війну в минулому. Шкода, що, судячи з усього, ні Америка, ні інший світ виявилися не готові до такого курсу.
Підлогу Сондерс - виконавчий директор Центру національних інтересів і колишній старший радник Держдепартаменту в адміністрації Джорджа Буша-молодшого.
