Смішний Путін під силу Україні.
Так вважають історики.
"Назвіть мені хоча б одну біографію Бандери, написану українською мовою?" - запитує історик Ярослав Грицак в аудиторії, яка у середу, 25 березня зібралася у просторі FEDORIV Hub на дискусію між істориками Ярославом Грицаком та Олександром Зінченком.
Аудиторія з кількох десятків чоловік промовчала. "У тому-то й справа, що за 25 років українські історики не спромоглися написати бодай одну добру біографію на тему, яка має такий суспільний запит не лише в Україні, а й в Росії". Це твердження підтримав і головний редактор "Історичної Правди" Вахтанг Кіпіані. Він зазначив, що 10 перших запитів на "Історичній Правді" стосується Степана Бандери.
Крім Степана Бандери, на дискусії обговорювали необхідність створення Україні міністерства історичної політики. "Інформаційна політика - це результат певного діалогу, - вважає Олександр Зінченко. - Коли ми говоримо про діяльність Інститут національної пам'яті, то це є інструмент діалогу, а не пропаганди."
"Невже пропаганда - це погане слово, - дивується Ярослав Грицак. - Пропаганда - це вид людської діяльності, яким можна займатися дуже фахово. Пропаганда буває різна. Якщо говорити про міністерство інформаційної політики, я буду різкий. Я вважаю, що навіть Інститут національної політики не потрібний, оскільки він не виконує ту функцію, яку має виконувати".
З іншого боку на ситуацію дивиться Вахтанг Кіпіані: "У Польщі у книжкових крамницях десятки історичних журналів, а також ще близько десятка історичних телеканалів. У нас цього. Тому говорячи про міністерство, ми говоримо про те, що наше історичне знання необхідно поширювати."
"Якщо вже говорити про історичні журнали, то треба говорити не про сферу держави, а про суспільство, - говорить Олександр Зінченко. - Так, у Польщі близько популярних 15 історичних журналів. Однак тут важливий ньюанс - їх купують. Тобто проблема українського суспільства не в тому, що держава щось накоїла. Проблема є в самому суспільстві. Зокрема, не усвідомлена потреба в історичній інформації ."
З іншого боку, це вина не лише суспільства, а й професійної спільноти. "За 25 років української незалежності жоден літературознавець не написав універсальної біографії Тараса Шевченка, - звертає увагу на це Ярослав Грицак. - Зазвичай у західній науці є така книжка, до якої всі звертаються. У чому є різниця між нами та поляками, між нами та німцями? Там наука є сфера є професійна, бо там є гроші."
Нині в Україні є академічні історики, які пишуть для невеликого кола "обраних", а є люди, які пишуть на історичну тематику, проте не є істориками. Однак немає прошарку істориків, які пишуть історію на запити суспільства. І це є важливою проблемою української історичної науки.
Після цього учасники дискусії перейшли до обговорення понять "міф/міт". Цей вибір виявився не випадковим, адже нині ми є свідками створення нових історичних міфів. Особливо активно у цьому напрямі працює російська пропагандистська машина, подаючи спрощене, викривлене бачення минулого.
Цікаве бачення цієї проблеми пропонує Ярослав Грицак. Він розрізняє поняття "міф" і "міт". "Поняття "міф" - це те, що вам брешуть, велика трясовина. Проти таких міфів треба боротись. Але є поняття "міту". "Міт" - це ті речі, від яких іде мороз по шкірі. От Шевченко - це мітотворець. Міти є необхідними у нашому житті, однак історики не творять мітів. Міт може створити геніальний поет, але вже після того, як він помре. Міти не творяться за життя. Проти мітів не треба боротися. Міт - це те, що робить з егоїстів альтруїстів. Це клей, який тримає суспільство. Без мітів неможлива солідарність."
Проте міфи і міти разом творять єдиний канон. На думку, Олександра Зінченка в сучасному українському суспільстві такого канону нема. Але Ярослав Грицак не погоджується з цією тезою. Як приклад він приводить козаків, без яких неможливо уявити українську історію.
"В останні роки в Україні сформувалася більшість,яка вірить, що Голодомор був, що він був спланований і, що дуже важливо, Голодомор був геноцидом. На наших очах твориться міт", - стверджує львівський історик.
Ще однією важливою темою, яку порушили під час дискусії, стала популяризація історії України іншими мовами та в інших країнах. Більшість історичної продукції в Україні пишеться українською мовою. На жаль, це не сприяє її розвитку. Як приклад, Вахтанг Кіпіан навів переклад відомого тексту ОУН "Хто такі бандерівці і за що вони борються" на російську мову. Цей текст, написаний понад 70 років тому, є одним з найбільш відвідуваних на "Історичній Правді" і дає змогу задовольнити інформаційний голод у тому, що стосувалося Бандери та бандерців.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін хотітиме захопити Маріуполь вічно - Геращенко
Кіпіані наголосив, що в Україні немає інфраструктури передачі історичного знання. По-перше, історики не бажають ділитися з суспільством результатами своїх багаторічних студій. З одного боку, це питання компетенції журналістів. Проте з іншого боку, це питання підготовки істориків. до сих пір добрим істориком вважається кабінетний вчений, який сидить в архівах і пише книжки. Це застаріла радянська модель. В Англії, Франції історики не лише пишуть, вони виходять до публіки і знайомлять її з результатами своєї праці. Проте Грицак застерігає, що історик не повинен перетворюватися в "голову, яка розмовляє". Кожен публічний вчений-інтелетуал має діяти винятково в межах своєї компетенції.
Наприкінці історики перейшли до обговорення нинішньої ситуації, що склалася довкола історичної пам'яті. На думку Вахтанга Кіпіані, кожна людина, кожна родина має свою пам'ять, яка відмінна від інших. Біль категоричним був Ярослав Грицак. "Поки є жива історія історична правда неможлива", - вважає історик. Це особливо стосується ситуації довкола ІІ світової війни, адже ще жива пам'ять про ті події.
На думку Грицака, у нинішніх умовах було б найкраще "заморозити" історію на деякий час. Однак це видається неможливим з огляду на російську агресію в Україні. В такому разі, на думку істориків, головне не вступати в дискусію з агресором.
"Перемогти Путіна ми можемо, лише зробивши його смішним. Інакше ми програємо", - цими словами Ярослава Грицака можна підсумувати результати дискусії.
